Матеріали для фіксації використовують для з'єднання ортопедичних конструкцій, таких як коронки, мости, вкладки та вініри, з опорними зубами або імплантатами. Вони заповнюють зазор між конструкцією і тканинами, створюють механічне з'єднання та захищають ділянку від проникнення рідин. Вибір матеріалу залежить від того, чи є фіксація постійною або тимчасовою, а також від матеріалу самої конструкції.
Види та відмінності
Склоіономерні цементи виділяють фтор і здатні хімічно зв'язуватися з тканинами зуба. Вони зручні для металевих і частково металевих конструкцій. Смоляні, або композитні, цементи мають вищу адгезію до кераміки і композитних матеріалів, часто світлотверді або двокомпонентні, і потребують ретельної підготовки поверхні. Самоадгезивні цементи спрощують процедуру, оскільки не вимагають окремого адгезивного праймера, але їх вибір має відповідати конкретному матеріалу конструкції.
Тимчасові фіксувальні матеріали призначені для короткострокового використання. Їх підбирають так, щоб конструкцію було легко видалити без пошкодження опорного зуба. Окремо існують гелі для тимчасової фіксації вінірів, які утримують конструкцію на час адаптації. Вони мають інший склад і не замінюють постійний цемент.
На що дивитися під час вибору
- Тип фіксації: постійна або тимчасова. Це визначає вимоги до міцності та можливості видалення.
- Матеріал конструкції: метал, кераміка, діоксид цирконію або композит. Від нього залежить вибір цементу та методика підготовки поверхні.
- Консистенція: паста, порошок і рідина, капсула або двокомпонентний шприц.
- Колір і прозорість, які мають бути підібрані так, щоб конструкція не змінювала естетику.
- Сумісність із адгезивними системами та праймерами, якщо вони потрібні.
- Спосіб тверднення: хімічний, світловий або змішаний.
Зберігання та обробка
Порошки і пасти зберігають сухими, у закритій тарі, адже вологість змінює їх властивості. Капсули та шприци тримають за температурними умовами виробника і перевіряють строк придатності. Матеріали з різних партій не змішують.
Перед фіксацією конструкцію і опорний зуб очищають, а зону ізолюють від слини та вологи. Компоненти змішують чистим інструментом і в тій пропорції, яку визначає виробник. Надлишки цементу видаляють до тверднення, бо після затвердіння їх складно прибрати, а залишки можуть спричинити запалення ясен. Після фіксації перевіряють прикус і відсутність нависання матеріалу.
Тип цементу обирають також з урахуванням вологості та доступу до ділянки. У вузьких або глибоких порожнинах важко повністю видалити надлишки, тому матеріал дозують так, щоб його було мало, але достатньо для повного заповнення. Конструкцію тримають нерухомо під час тверднення, щоб вона не змістилася відносно опорного зуба.
Тимчасові конструкції видаляють обережно, без різкого зусилля, щоб не пошкодити опорний зуб або саму конструкцію, яку можна використати повторно.
Перед фіксацією конструкцію також оглядають на відсутність тріщин і точність прилягання до опорного зуба або абатменту. Невідповідність посадки цементом не компенсують, тому такі ситуації вирішують до фіксації.
Точні пропорції, часові параметри, методику підготовки поверхні та режими тверднення наведено в інструкції виробника.